Автор: Автор, гуманный демократ (---.ugent.be)
Дата: 06-01-05 21:05
Cлово "жид" є спільним в усіх слов'янських мовах: пол. - Zyd, чес. - Zyd, болг. - жид, і. т. п. В цих мовах, так як і в українській, історичне ім'я для цього народу, який великим числом поселився посеред слов'ян ще в середновіччі, усе було "жид". В жадній з цих мов слово "жид" не є образливим. Але справа представляється інакше в російській мові.
"Этимологический словарь русского языка" М. Фасмера, т. II (Москва, Изд. Прогресс, 1967) пише: "жид, уничиж[ительное], обычно еврей". Подібно пише "Словарь современного русского литературного языка" т. 4 (Москва, Акад. Наук СССР, 1955): "Жид, Устар[елое], простореч[ие]. Презрительное название еврея." Отже російське слово "жид" є принижуюче і зневажливе. За правильний термін російська мова прийняла слово "еврей", і тому в російській мові треба вживати лише це слово.
А як в українській мові? Загляньмо в словники:
1. "Етимологічний словник української мови", т. 2 (Київ, Академія Наук УРСР, 1985, стор. 196) пояснює, що слово "жид" та його деривати: жиденя, жидівка, жидівство, жидівча, жидовин, походять від старослов'янського жидъ. Далі читаємо, що слово "запозичено в дописемний період з італійської мови; іт. giudeo 'єврей' походить від лат. Judaeus 'іудей, єврей', яке зводиться до гебр. iehudi 'іудей', утвореного від особового імені гебр. iehuda 'Іуда' (загальне значення 'славлений, хвалений')". Словник додає, що слово - "застаріле".
2. "Словник староукраїнської мови ХIV-XV ст.", (Київ, Наукова думка, 1977, стор. 360) пояснює слова "жидъ, жыдъ, zid" одним словом: "єврей". В цитаті зі збірника законів "Zbiоr praw litewskich od roku 1389 do roku 1529" читаємо: "A jestiby zid zida ranil, winu sud'i swojemu, wodluh obyczaja zemskoho zaplatiti (Луцьк, 1388 ZPL 105).
3. "Словник української мови" т. II (Київ, Академія Наук, 1971, стор. 528) чомусь під словом "жид" відсилає читача до того ж слова в множині, а під словом "жиди" дає дві нотатки: "1) заст[аріле] Те саме що євреї. А жид старий Ніби теє знає, Дочку свою одиноку В хаті замикає (Шевч., ІІ, 1953, 158); 2) Образлива назва євреїв."
Те, що за "совокраїнським" правописом слово "жид" офіційно уважається в Україні за образливе, це вже заслуга совітських русифікаторів. Цікаво, що вже в шістдесятих роках дев'ятнадцятого століття цю справу обговорювали між собою редакції двох журналів: представник жидівства, одеський "Сион" і відомий український журнал, петербурзька "Основа". Цю першу публічну полеміку про українсько-жидівські відносини викликав лист до "Основи" студента-жида, В. Портуґалова, який запротестував проти вживання журналом слова "жид". "Основа" пояснила, що в українській мові це одиноке правильне слово, яке від віків уживає український народ, а від нього воно ввійшло в українську літературу. На відповідь "Основи" зареагував "Сион" і внедовзі розгорнулася надзвичайно цікава й жвава дискусія не лише про слово "жид", але й про жидівсько-українські відносини в цілому. (Про цю полеміку за совітських часів в Україні ніхто не писав; зацікавлені можуть познайомитися з цією темою у статті: Roman Serbyn, "The Sion-Osnova Controversy of 1861-1862", in Peter J. Potichnyj and Howard Aster, eds., Ukrainian-Jewish Relations in Historical Perspectives, Edmonton, CIUS, 1988, стор. 85-110.). Що до самого мовного питання, пов'язаного зі словом "жид", то на цю тему "Сион" дав свій висновок в редакційній статті "'Основа' и вопрос о национальностях", яка появилася 10 вересня 1861 р. Редактор жидівського урналу відкинув твердження Португалова: "П-в вважає вживання слова 'жид' в усякому випадку образливим для всіх жидів; [...]. Ми цілком не погоджуємся с п. П-вим. За своїм значенням, слова 'жид' и 'еврей' не виявляють жодої ріжниці в етимологічному відношенні". Правда, пояснює автор, в деякі мови увійшли обидві назви, і одна з них набрала образливого забарвлення.
"Але цілком інша справа там, де в народний ужиток увійшла тільки одна назва; там ми не знаходимо жодної причини вимагати, щоб народ і його письменники змінювали свою мову за нашим капризом. Ми вважаємо смішним, коли німецький жид ображається за слово Jude із вуст християнина, в той час як він і сам себе інакше не називає, і [ображається] за слово Judenthum, що в буквальному перекладі значить жидівство, що означає всю сукупність його національних і релігійних особливостей. Ми вважаємо смішними процеси французьких жидів за слово juif; не розуміємо, як можна вимагати від поляка, щоб він своє zyd замінив словом starozakonny, що позначає - і то досить невдало - одну лише релігійну, а не племінну особливість жидів, і визнаємо, що подібна ж вимога до малорусів також позбавлена усякої основи. Навіть у російській мові не завжди слід сприймати слово "жид" у значенні образливому: назва "жид" там більш народна, а "єврей" більш офіційна, і якщо хтось призвичаївся до першої і вживає її тільки за звичкою, то від нього не зовсім справедливо буде вимагати, щоб він змінив свою звичку, набуту ще в дитинстві, з тієї причини, що ми дивимось на неї, як на кривду для нас."
Якщо "Сион" визнавав, що навіть в російській мові можна було оправдати деякі випадки вживання слова "жид", то тим більше не міг він домагатися усунення цього слова з української мови. І редактор кінчає таким висновком: "Поскільки редакція ['Основи'] доводить, що в слові 'жид' немає нічого кривдного і що в південноросійському наріччі не потрібно його заміняти ніяким іншим, із нею не можна не погодитися в усьому."
Слово "жид" залишалося в українській мові правильною назвою цього народу до початку нашого сторіччя. В передмові до своєї книжкин "Про старі часи в Україні", (Скрентон, Пенсильвинія, 1916) М. Грушевський, писав:
"Ми називаємо жидів жидами не в образу, а тому, що здавна в Україні їх так називано і вони самі себе так називали, і в цім імені нема для них ніякої образи чи ганьби. Тепер, правда, часто уважають це слово за образливе і тому називають жидів з-московська "євреями". Але на що ж то? В Галичині, в Польщі, на Литві і в Чехії - скрізь жидів називають жидами, по-давньому, і жиди самі себе так називають, бо це не ганьба, а ім'я. Навпаки, в Галичині, як хоче чоловік жида якось прозвати, то каже на нього: ти, "яврею!"... Саме слово жид не образливе і нема чого його вважати за якусь лайку. Інакше потім буде здаватися, що й наші давніші письменники - Шевченко й інші - жидів лаяли, коли називали жидами, хоч вони зовсім не зневажають жидів, але називали їх так, як вони в нашій мові називаються."
За перших років совітського режиму слово "жид" ще вживалося українцями як нормальний термін. Доказом цього може послужити київське видання ВУАН 1928 р. під заголовком "Збірник праць жидівської історично-археографічної комісії" Кн. I). Але в другій книзі, виданій кілька років пізніше, слово "жидівської" було вже замінено словом "єврейської"! Ще одним словом русифікаторський режим старався відчужити українців від інших слов'янських народів і прикувати до російського...
Та зречення слова "жид" не таке просте як зречення чисельника "дев'ятдесят". Це потягнення не лише мовного значення. Якщо відкинемо це слово за те, що воно образливе, і засудимо усіх, хто його вживав і вживає - то як з нашою літературою? Чи не уся вона тоді (досовітської доби!) виглядатиме антисемітською? Хіба що будемо її цензурувати і виправляти, за "совокраїнським" правописом! А що коли дитині попаде до рук нецензурований Кобзар?
|
|
