Шов печір. Яштпорки слибкі
В трамичці дзигали якраз
Свистали свердлов'ї бідкі
І звинки мрюкали весь час.
«Бійсь Бурмозвія, сину мій –
Рвуть кігті, щелепи кліщать –
І страхожись його обійм,
Що все на світі вщент трощать».
У руку воїн меч стрий взяв:
Здавна шукав врага собі,
І попід теревом устав
З думками про майбутній бій.
Німчазно свій тягар він ніс,
А Бурмозвій з вогнем в очах
Зі свистом пролітав крізь ліс
І мимрив, туркотів, бурчав.
Раз-два! Раз-два! Наскрізь! Удар!
Навпіл стерний клинок рубав.
І взявши голову, як збар,
У радощах герой вертав.
«Ти Бурмозвія подолав?
Прилинь до серця, хлопче мій!
Знаметний день! Шесть і Гвала!
Святкуй, звитяжець, і радій!»
Шов печір. Яштпорки слибкі
В трамичці дзигали якраз
Свистали свердлов'ї бідкі
І звинки мрюкали весь час.