Автор: кеслер (---.Moscow.itn.ru)
Дата: 22-01-04 10:35
Слово "кацап" этимологизировалось ( см. Фасмер) как якобы от "як цап - как цап", т.е. "как козёл" потому, что бритые "хохлы" так называли небритых "москалей". Но замена "як - как" явно неудволетворительна. Это слово, скорее всего, происходит от тюркского "касап" (= мясник, ср. также рум. casap). Слово вошло в южнорусский и украинский обиход не ранее 17 в. Интересно и то, что кацап, в представлении украинцев - НЕ христианин. Вот подборка украинских мнений по этому поводу:
"Насправді слово кацап (касап), як ствердив академік Д. Яворницький, тюркського походження і означає різник, розбишака. Ось як він пише про це:
“Працюючи в Архіві Міністерства юстиції у Москві, я знайшов декілька українських документів середини XVIII ст., в яких слово “кацап” писалося не з буквою “ц”, а з буквою “с”, тобто, не “кацап”, а “касап”. Звернувшись потім від архівних документів до мови тубільців Середньої Азії, я дізнався, що в сартів є слово “касаб”, “касап”, що в буквальному розумінні означає “м’ясник” і в переносному “гицель” (живодер). Звідси я і роблю висновок, що теперішнє слово “кацап” зовсім не руського, а східного, правдоподібно — татарського походження, як слова: деньга (по-татарськи — “тенька”), хомут (“хамут”), сундук (“сандук”) та інші, які, проте вважаються у нас за давністю чисто московськими. Йдучи далі, я допускаю, що початково кличкою “касап” обзивали москалі татар в смислі “насильників”, “пригноблювачів”, “гицлів”. Від москалів слово “кацап” могло бути занесеним до українців в епоху московської боярщини на Україні, в XVII ст., після гетьмана Богдана Хмельницького” [27].
Академік С. Єфремов зробив на цю тему повідомлення в “Літературно-науковому віснику” [28].
Тлумачення Д. Яворницьким слова “кацап” поширив і поглибив анонімний (правдоподібно акад. А. Кримський) рецензент “Киевской старины”. Після низки етимологічних міркувань він робить такий висновок: “Таким чином, щоб знайти співзвуччя для українського слова “кацап” в тюркських наріччях, немає потреби неодмінно звертатися до мови тюркменів-сартів; слово це, в прямому і переносному значенні своєму, отримало, мабуть, з давньої пори, розповсюдження і в інших тюрків, які перебували в культурній взаємодії з південною Руссю, а саме: у половців, османілів, або малоазіатських сельджуків, кримських татар, а також у литовських караїмів…” [29] Далі автор наводить деякі приклади: так турецькою мовою вираз “адам кассаби” означає люта людина, деспот, вираз “кассап одлу” — шельма; “кассапчи” — караїмською означає — кат; “хассап” мовою кримських татар означає м’ясник, гицель і т. д. [30] З таким тлумаченням погоджуються інші автори.
“Треба знати, що слово “кацап” вже віддавна знане в мовах багатьох східних турецьких племен і значить “різник”, “лютий чоловік”, “кат”, “деспот”, “злодій” [31].
Дореволюційний громадський діяч і меценат Євген Чикаленко у своєму щоденнику відзначив: “слово “кацап” чи “касап” на тюрських мовах і в молдавській означає — різник, різун, живоріз” [32]. Він же занотував вираз “покацапились” [33].
Тлумачення слова “кацап” подається також в “Українській малій енциклопедії” Є. Онацького як похідне від татарського “різник”, “різун” [34].
У Степана Руданського є цикл співомовок про кацапів. Наведемо лише один уривок:
Завів кацап християнина,
Зарізати хоче.
Зав’язав йому назад руки,
Ніж широкий точить.
А кацапчук семиліток
Мало не брикає:
Кругом скаче коло тата
Та все промовляє:
“Да полна уж тачать батька!..
Будєт с нєго, будєт!..
Режь же, батька! то-то любо
Как трепаться будєт!”[35]
Легко зрозуміти, що в Росії етнофолізм “кацап” особливої любові не викликає. У делікатній формі про це писалося так: “Український народ не усвідомлює себе чимсь національно відособленим від нас “кацапів”. Не усвідомлює — і тим не менш охрестив своїх сусідів окремою і не можна сказати, щоб достатньо дружньою кличкою, отримавши в обмін від тих же сусідів не менш специфічне найменування” [36]. Останнім часом у російських засобах масової інформації та на естраді спостерігається спроба розірвати антонімічну пару “кацап” — “хахол”. До антонімів відносяться такі етнонімічні назви, як “українець” — “росіянин”, “русин” — “москаль”, “хахол” — “кацап”. Тепер малоприємного “кацапа” намагаються замінити назвою “москаль”, яка, вважають, походить від міста Москви і є, так би мовити, прийнятним варіантом слова “москвич”. Показовим у цьому відношенні є, наприклад, респектабельний часопис “Известия”. “Когда переговоры закончатся и хохлы с москалями наконец-то узнают, где чья земля, — неизвестно” [37]. Таке переставлення (замість “кацапа” “москаль”) є, в даному випадку, порушенням традиційної мовної практики, на що маємо безліч прикладів.
“І нині москаль називає українця “хахлом”, а навпаки українець москаля “кацапом” [38]. “А й тепер ще українець зве москаля “кацапом”, а москаль українця “хахлом” [39]. Письменник Антон Чехов, мандруючи Сибіром, охайність в побуті місцевих жителів оцінив таким порівнянням: “…вообще чистоплотность, о которой наши хохлы могут только мечтать, а ведь хохлы куда чистоплотнее кацапов” [40].
На Вороніжчині до сьогодні, за твердженнями етнографів, українців називають “хахлами”, а росіян відповідно “кацапами”. “Ці найменування завдяки їх широкому розповсюдженню і стійкому побутуванні перетворилися в своєрідні етноніми, втративши характер образливого прозвища” [41]. Сучасний (безцензурний) шкільний підручник чітко фіксує цю антонімічну пару. “Кацапи” — зневажливе прізвисько росіян, поширене в Україні на противагу такому ж глузливому прізвиську українців — “хохли”, поширеному в Росії” [42].
Семантико-стилістичний обсяг етнофолізму “кацап” у мові українців (як, зрештою, й “хахол” у мові росіян) — це плід багатовікового співжиття. Слово “кацап” з погляду об’єктивної науки, звичайно, жодним чином не може функціонувати навіть у ролі етноніма-синоніма. Так само, як назва “хахол”.
На завершення можна ще відзначити, що в таємних мовах (професійні арго) теж побутували своєрідні етноніми. Так, наприклад, в російських етнонімах-арготизмах українця називають “мармиш”, а українку — “лоха”. У свою чергу в арго українських лірників, як і в білоруських професійних жебраків, росіян означали терміном “батус”, “бацай” [43]".
[27] Русское слово.— 1901.— 11 лист.
[28] Єфремов С. Що значить слово “кацап”? // ЛНВ.— 1902.— Т. 17, кн. 1.— С. 2.
[29] О происхождении слова “кацап” // Киевская старина.— 1901.— Т. 65.— С. 474.
[30] О происхождении слова “кацап” // Киевская старина.— 1901.— Т. 65.— С. 474.
[31] Що значить слово “кацап”? // Життя і знання.— 1933.— Ч. 10.— С. 301.
[32] Чикаленко Є. Щоденник (1907–1917).— Львів, 1931.— С. 348.
[33] Чикаленко Є. Спогади.— Львів, 1926.— С. 114.
[34] Онацький Є. Українська мала енциклопедія.— Буенос-Айрес: Накл. адмін. УАП церкви, 1959.— Т. 5.— С. 615.
[35] Руданський С. Твори.— Львів: Накл. НТШ, 1908.— Т. III.— С. 108–109.
[36] Силиковский А. На повороте // Украинская жизнь.— 1912.— № 12.— С. 7.
[37] Известия.— 1998.— 19 березня.
[38] Барвінський О. Огляд народної літератури українсько-рускої до 60х років.— Львів, 1898.— С. 12.
[39] Когут Л. Україна і московський імперіалізм.— [Б. м.], 1916.— С. 75.
[40] Чехов А. П. Собрание сочинений в 12 томах.— М., 1956.— Т. 11: Письма.— С. 441.
[41] Чижикова Л. Н. Особенности этнокультуриого развития населения Воронежской области // Сов. этнография.— 1984.— № 3.— С. 7.
[42] Сарбей В. Г. Історія України. XIX – початок XX століття: Підручник для 9 класу середньої школи.— К.: Видво “Генеза”, 1996.— С. 60.
[43] Бондалетов В. Д. Арготическая этнонимия // Этнография имен.— М.: Наука, 1971.— С. 31.
|
|
